«Немає такої маленької ніжки, яка б не могла залишити слід у цьому світі», – сестра Юстина Голубець

Пропонуємо Вашій увазі статтю з щоденного онлайн видання Galnet:

Сьогодні у всьому світі згадують дітей, які відійшли від нас під час вагітності чи після народження. Про те, чому потрібно відкрито говорити про свою втрату і намагатися прожити, а не забути,– розмова з людиною, яка допомагає батькам пережити найважчий час

Про цю проблему, яку жінки ховають глибоко у закапелках своїх душ, про те, чому потрібно відкрито говорити про свою втрату і намагатися прожити, а не забути – розповіла сестра Юстина з громадської організації «Слід життя».

– Маємо проблему в нашому суспільстві, яка не обговорена, яка дуже часто буває затаєна або десь глибоко захована. Це стосується втрати дитини. Втрата і горе – це особливі пережиття, з якими стикається кожна людина, але коли це стосується дитини, то це горе провокує ще більший біль. І коли цей біль є невизнаний, коли цей біль тиснутий зі суспільної думки, що потрібно це якнайшвидше забути, приховати і рухатись вперед – він проростає.

Найперше, що треба зробити – дати час…

Сестра Юстина пояснила, що біль від втрати дитини, належить не лише матері – він також є болем батька, братиків і сестричок, родичів і близьких друзів. Часто, тато переживає цю втрату ще складніше, адже право говорити і проливати сльози залишається переважно за жінкою.

– Спосіб переживання болю дуже залежить від самої людини: який у неї емоційний стан, який психологічний… Немає якогось певного стандарту, який буде універсальним для кожного. Тому тут важливий особистий контакт, найперше, що треба зробити – дати час. Дати час, щоб мама чи батько собі зрозуміти, що вони мають право на горе, вони мають право на біль. На такий самий, або навіть і більший, який переживають від втрати близької людини, з якою спілкувалися і жили поруч роками. Побутує думка, що коли дитина втрачається на ранніх термінах вагітності, то це – нічого, немає ще якоїсь прив’язаності. Хтось каже, що треба жити далі, забути і готуватися до нової вагітності – це є помилкова річ. Біль має бути прожитий. Не пережитий, не занедбаний в кишеньку, а прожитий.

Тому що спогад – це спосіб зустрічі

Організація допомагає батькам в момент горя не лише психологічним супроводом, а й досить практичними речами. Допомагають небайдужі також і зберегти спогади про маленьке життя.

– В такому болі наперед не думається, тому необхідна допомога ззовні, щоб згодом не жалкувати, що щось не зробили. Тому «Слід життя» має розробленні для батьків і вже даровані книжечки «Пам’ятка про мого Ангела». Це своєрідна паспортичка, де можна залишити інформацію про дитину, бо дуже часто, коли дитина втрачається на такому моменті,  вона й не має свідоцтва про народження. А, часто, вона і не має ніякої інформації про те, як вона виглядала. І цього дуже бракує. Тому що спогад – це спосіб зустрічі. В таких моментах, потрібно навіть крізь цей біль, творити якнайбільше позитивних спогадів, які згодом дадуть ресурс проживати це горе і віднаходити сенс.

– Як би шокуюче це не виглядало, але необхідна фотографія.

Окрім цього, батькам також дають набори, які служать для відбитків ручок і ніжок – слідів. Щоб був конкретний слід, що та дитинка справді була.

– Як би шокуюче це не виглядало, але необхідна фотографія. Звісно ж, та фотографія має бути зроблена у відповідний спосіб, в гарний спосіб. Якщо неможливо зробити повністю фотографію самої дитинки, можна вибрати такий ракурс, що це буде пальчик, чи вушко, чи носик. Пізніше цей спосіб буде дуже дорогим для батьків. Наша мати, яка отримала такі фотографії після втрати і похорону, розповідала: «Знаєте, перші тижні я тисячу разів переглядала ті декілька фотографій, які мала». Також ми намагаємось дати можливість похрестити ту дитину, дати їй одяг. «Слід життя» має волонтерів, які своєю працею творять такий одяг, шиють шапочки маленьких розмірів. Факт болю не дає можливості подумати, що робити далі, тож дуже часто така допомога є важливою для батьків.

Прийдіть та запаліть свічку в пам’ять про маленьких Ангелів

Сестра Юстина просить долучатися до акції, яка відбудеться сьогодні о 19:00 годині біля Архикатедрального Собору Святого Юра. Прийдіть та запаліть свічку в пам’ять про маленьких Ангелів.

– Це такий захід, де ми можемо одне одного обійняти, де ми можемо одне одного почути. Бо, часами, коли дитина помирає в швидкому часі після народження чи на ранніх термінах вагітності, класифікують її як «ембріон», «плід», «природний відбір». Але мусимо звернути увагу на те, що для кожної мами і для кожного батька – це дитина. І це дитина, яка мала вже своє місце в родині, яка, можливо, вже мала своє ім’я. І в цей день можна голосно проголосити це ім’я.  Важливо не забувати, що немає такої маленької ніжки, яка б не могла залишити слід у цьому світі.

Мар’яна Галькович    

Leave a Reply

Your email address will not be published.