Наша донечка була з нами лише 15 днів. Своїм життям вона промовила до багатьох людей і зробила більше, ніж вони могли уявити.
Ми дізнались про діагноз під час планового ультразвукового дослідження 12 травня минулого року. Все б мало бути так чудово, чи не так?
УЗД показало, що з органами дитинки все гаразд, але голівка була дуже маленька. Нас попросили повернутись за 20-30 хвилин, щоб дитинка порухалась трішки, змінила позицію, а я пройшлась.
Повернувшись, лікарка знову оглянула голівку дитини і сказала, що їй потрібно порадитись з ще одним спеціалістом, щоб почути ще одну думку. В кімнату зайшла лікарка. Вона дуже швидко подивилась і менш, ніж за 10 секунд сказала, що погоджується з думкою нашої лікарки, а тоді повернулась до нас, кажучи: “У нас є погані новини – у дитини порушення розвитку кісток черепа та мозку. Це вроджена вада, називається аненцефалія”.
Ми були шоковані. Ми так довго вимолювали цю дитину і думали, що все буде добре, але так не сталось.
Тоді, в середу, перед день відвідування свого лікаря, я була дуже зла і сумна. Постійно запитувала себе – чи ми продовжуємо вагітність чи перериваємо її. Я закрилась в кімнаті і дуже багато та щиро молилась. І Бог промовив до мене: “Ні, ти мусиш, мусиш доносити цю дитину до терміну”. Я дуже щаслива, що ми продовжили вагітність та зустрілись з нашою донечкою у такий спосіб.
Після консультації ми вийшли від лікаря наляканими, але знали, що маємо зробити все, щоб доносити цю дитинку до терміну. А цей час, коли вона з нами є надзвичайно цінним. Тому почали створювати багато спогадів.
Це було так приємно – просто забути і поїхати туди, де тебе ніхто не знає і, коли бачать твій живіт – просто усміхаються. Ми поїхали до річки, збирали камінці для дитинки. Дивились на воду, фотографували мене, точніше нас двох – мене з животиком. Ми просто робили звичні речі.
Ми хотіли дізнатись стать дитинки вже під час народження. Я думала, що у нас хлопчик, бо наша дитинка так сильно копалась.
Вона народилась на тиждень швидше. Хоча мені пропонували стимуляцію пологів ще на 36 тижні. Я запитала лікаря чому, чи на це є медична причина? Я почувалась добре, в мене не було багатоводдя на той момент. Я була спокійною та переконано відповіла, що хочу, щоб моя дитинка народилась тоді, коли пологи почнуться природньо, щоб вповні відчути народження.
Коли наша донека народилась, ми подумали, що вона вже встигла нас покинути. Проте відразу після якогось моменту, ми почули дитячий плач, з яким приходять на цей світ. Цей плач був чудовим. Ніхто не любить, коли немовлята плачуть, але ми були такими щасливими його почути. Тоді ми дізнались, що у нас дівчинка. Назвали її Софійкою.
Я ніколи не думала, що ми станемо мамою та татом і будемо усі разом вдома. Незважаючи на важкий діагноз, наша донечка самостійно дихала і не потребувала медичного супроводу, а тому нас незадовго виписали додому. Після виписки, ми робили стільки чудових речей для неї та з нею – тримали, співали, купали, годували її, говорили найкращі люблячі слова, дарували наші батьківські цілунки. Вона з кожним днем навіть більше їла.
Лікарі були дуже проти того, що я годувала Софійку, мотивуючи це тим, що ці діти не відчувають голоду. Але вона так завзято їла. Наша донечка завжди показувала, коли їй щось потрібно.
Не можу сказати, що ми розчаровані чи відчуваємо злість, але часто запитуємо себе – чому так сталось? Бог завжди має причину, про яку ми, мабуть, ніколи не дізнаємось. Але навіть останні декілька днів, поки Софійка була з нами, Бог показав чому. Своїм коротким життям вона зробила більше, ніж ми за свої 31 рік. Це вражає.
Ми ні про що не жаліємо і цінуємо кожен момент вагітності та життя Софійки. Наша донечка прожила з нами лише 15 діб, проте залишила спогад на все життя! Любимо і пам’ятаємо про тебе, наша маленька принцеса‒боєць, Софійка!
Батьки Софійки
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди від організації забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Leave a Reply