15 жовтня о 19:00 увесь світ згадував молитвою про дітей, які втратили життя під час вагітності, під час пологів чи після короткотривалого періоду свого життя. Після вечірнього богослужіння семінарійна спільнота також долучилася до вшанування пам’яті усіх ненароджених діточок спільною молитвою.
«Коли дитина втрачає своїх батьків – називаємо її “сиротою”. Коли хтось із подругів втрачає свого партнера, ми кажемо “вдівець” чи “вдова”. Але коли батьки втрачають свою дитину, немає слова, яке б могло окреслити їх…», – такими словами розпочав бр. Іван Височанський, ознайомлюючи братів з історією виникнення цього дня.
Цей день є днем, коли ми можемо згадати усіх ненароджених дітей і відзначити їхні короткі життя, проголосити їхні імена, які так часто забуваються у мовчанні, та розказати їхні історії, які ніхто не хоче чути. Це день, коли ми можемо бути підтримкою для батьків цих дітей, розділити їхній біль та дозволити бути «вислуханою» історії їхнього горя.
З 1988 року у багатьох країнах світу (Великобританія, США, Австралія, Норвегія, Італія та інші) був встановлений Міжнародний день обізнаності про смерть дитини під час вагітності або після народження. На відміну від Дня пам’яті абортованих дітей, що відзначається в УГКЦ у другу суботу Великого посту, у цей день в особливий спосіб згадують саме за загиблих через нещасні випадки (викидень тощо) дітей. День пам’яті припадає на 15 жовтня і відзначається щороку о 19:00. Кожного дня в Україні та за її межами гине безліч життів, але люди часто є байдужими до чужого горя і не прагнуть навіть вислухати про такий трагічний досвід. Ми, спілкуючись з різними людьми, часто можемо навіть і не знати їхнього горя, якого вони зазнали при втраті дитини. Ці люди потребують нашої підтримки, відкритості серця до їхнього болю чи просто уважності у вислуховуванні. Досить часто буває, що люди, які не змогли дати нове життя через різного роду причини, без відповідної підтримки закриваються в собі і замовчують свій біль, що може привести до непоправних наслідків для здоров’я як фізичного, так і психічного.
Також бр. Іван поділився досвідом зустрічі зі сім’єю, яка втратила новонароджену дитинку: «Особисто я під час минулого навчального семестру познайомився з однією молодою сім’єю, у якої на наступний день після народження сина, хлопчик перестав дихати. Дитину одразу ж підключили до апарату штучного дихання, і почалась масова молитва за новонародженого Теодора. За цього хлопчика молилось дуже багато людей, бо прохання про молитву ширилося швидкими темпами. На жаль, Теодорчик помер, і ми розділяємо біль його батьків. Але насправді дивним є те, як таке мале дитя, яке не промовило ні слова, закликало і об’єднало багатьох людей до спільної молитви».
В Україні існує організація «Слід життя», яка має на меті розбудити в серці кожного ті почуття жалю, співчуття та уваги до чужого горя, і тим самим розрушити закаменілість серця та байдужість.
Брати-семінаристи, як майбутні душпастирі, повинні по-особливому бути відкриті серцем, чуйними, щоби стати для таких людей підтримкою, якої вони так потребують.
Запаливши свічу пам’яті, згадуємо усіх дітей молитвою і єднаємося з їхніми батьками, щоб могти облегшити біль їхнього серця. Завжди пам’ятаємо їх у наших серцях…
Leave a Reply