Мій найдорожчий “Поспішайко”

17 листопада згадують усіх передчасно народжених діток. Про такий день я дізналась у 2018 році, коли стала мамою маленького хлопчика, який народився на два місяці швидше.

Павлик є нашим другим синочком. У 2016 році ми стали батьками вперше. Це батьківство відрізнялося від звичного, тому що тривало тільки 38 тижнів. Рівно стільки жив наш перший синочок Андрійко, але він був з нами по-особливому – у моєму лоні. Лише так ми могли спілкуватись з ним: відчувати його рухи, слухати його серцебиття. На плановому УЗД 12 тижня ми дізнались, що Андрійко не зможе жити поза лоном, а тому намагались максимально прожити той час з ним. Це було і складно, і радісно водночас. Радісно, що він був у нас. Складно, тому що усвідомлювали, що кожен новий день може бути останнім. Починаючи з 2016 року у нашому календарі з’явились нові важливі дати – день народження та смерті нашого першого синочка Андрійка, а також 15 жовтня – день, коли згадують про усіх діток, які померли під час вагітності чи у швидкому часі після народження. Щороку, 15 жовтня спільно з ГО “Слід Життя” ми відзначаємо коротке, але таке важливе та цінне життя нашого Андрійка. Свічечка запалена в пам’ять про нього – це не лише смуток, але й подяка, що він був у нас.

З 2018 року до нашого сімейного календаря додались ще дві нові дати. Це день народження нашого другого синочка Павлика та 17 листопада – Міжнародний день передчасно народженої дитини. Павлик з’явився на цей світ дуже неочікувано та швидко. Його тільце було таке крихітне, тоненьке та ніжне, вагою усього 1650 грам. Цей період був дуже важким, оскільки кожна година, кожен день, кожен тиждень та кожен грам були на вагу золота. Це був стан невідомості та непевності майбутнього, не було ніяких прогнозів, лише надія та молитва.

Ти вже мама, але ти не можеш пригорнути свою дитинку в будь-який час, не можеш бути постійно поруч. Лише у певні години, певний час. Твої груди наповнені молозивом, а згодом і молоком, але лише маленьку частинку цього молока можна передати своїй дитинці. Тому що вона ще навіть не вміє смоктати. І вроджений рефлекс, вміння смоктання – це довгий час спроб, невдач, сліз дитинки та мами. Як і кожне нове вміння дитинки, яке батьки так сильно чекають.

Усі перші спроби нашого хлопчика: підняття голівки, перевертання, сідання, перші кроки – це моменти великого щастя. Думаю, ці перші та з іншого боку звичні досягнення малюків – для батьків передчасно народжених діток, наче диво та свято, яке чекаєш так довго.

Перший рік приніс багато безсонних ночей, сліз та намагань допомогти дитинці, зрозуміти її потребу, проблему. Але приніс безумовне та безмежне щастя – її життя.

Мені було важко перебувати в пологовому без дитинки, виписуватись із знову порожніми руками. Але я знала, що моя дитинка жива, вона може жити. Я була щаслива і готова до будь-якої боротьби заради її життя.

Павлику два з половиною рочки і це життєрадісний, активний та непосидючий хлопчик. Він вміє та може усе, що можуть діти в цьому віці. Ми щасливі бути його батьками та безмежно вдячні усім лікарям та медсестрам, які лікували, виходжували та піклувались про нашого синочка. Це титанічна та надважлива праця.

Мама Христина, ГО “Слід Життя”

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди від організації забороняється і вважається порушенням авторських прав.